Menu

Д-р Ольга Бертелсен – Про долі мешканців харківського Будинку “Слово”

Posted · Add Comment

Про долі мешканців харківського Будинку “Слово”

у добу Великого Терору

13 лютого у залі Ґалереї КУМФ, що на вул.Еванс в Торонто, на черговому зібранні Наукового Товариства ім.Шевченка відбулася дуже цікава доповідь науковця з України, доктора Ольги Бертелсен. Д-р Бертелсен захистила докторат у Нотінґемському університеті (Великобританія), була стипендіянткою Гаріманського Інституті при Колюмбійському університеті (США), а тепер є стипендіянткою програми П.Яцика при Торонтонському університеті. Коло її наукових інтересів – українська історія, культура, політика, долі інтелігенції, національних меншин в умовах авторитарного режиму. Д-р Бертелсен опублікувала збірку архівних матеріялів про переслідування євреїв в Радянському Союзі та готує до друку архів Розстріляного Відродження 1920-х років. Одна з її останніх публікацій присвячена долям мешканців Будинку письменників “Слово” у Харкові в часи сталінського терору. Власне, один з сюжетів цього дослідження і став темою доповіді 13 лютого.

З-поміж ґрона талановитих українських письменників, драматургів та поетів 20-х років, що з 1930 року оселилися в унікальному письменницькому кооперативному будинку “Слово”, доповідачка вибрала маловідому постать письменника, журналіста і педагога Михайла Биківця. Свій вибір вона пояснила думкою Михайла Драй-Хмари: “Другорядні письменники, буває, далеко краще відбивають життя своєї доби, ніж так звані корифеї, бо вони, як ліхтарі, освітлюють його навколо”.

Отже, біографія Биківця видається типовою біографією українського інтелігента першої половини 20-го століття в Радянській Україні. Народився 1894 року на Полтавщині, закінчив Миргородську чоловічу гімназію, рано почав вчителювати. В 1923 році отримав посаду у відділі охорони дитинства Народного Комісаріату Освіти у Харкові, а згодом – інспектора відділу соціального виховання того ж міністерства. В 1925 році переходить до Державного Видавництва України, де очолив відділ дитячої літератури. Однак, поряд з бюрократичною роботою, Биковець мав і прородній літературний потяг. Д-ру Бертелсен вдалося знайти його ранні вірші початку 1920-тих в журналі “Червоні квіти”. В Харкові Биковець

зближується з учасниками літературного об’єднання “Плуг”, особливо його лідером Сергієм Пилипенком, і стає одним з редакторів журналу “Плужанин”. Друкує статті під різними псевдо на різноманітні теми, зокрема, рецензії на театральні вистави, та аналітичні розвідки про письменників – Шевченка, Коцюбинського, Вишню, та ін. Величезною заслугою Биківця стало упорядкування “Селянського календаря”, де були зібрані надзвичайно цінні відомості про видатних українських діячів. Інший проєкт – словник діячів української культури – готувався ним наприкінці 20-х років, де він, поміж іншими, помістив статтю про визначного українського прозаїка-емігранта В.Винниченка. У 1927-28 рр. як член редколегії газети “Радянське село” Биковець листувався з визначним літературознавцем Сергієм Єфремовим, тоді вже персоною нон ґрата в Радянській Україні. За це Биківця вигнав з посади непримиренний борець з українським націоналізмом Андрій Хвиля. Одночасно, Биковець зіграв і негативну роль у знаменитій літературній дискусії 1925-27 рр., де він, як і Пилипенко, виступав проти концепції М.Хвильового з його курсом на “психологічну Европу”.

З усіх мешканців Будинку “Cлово” Биківця заарештували одним з останніх – 24 серпня 1937 року. Після арешту його переводять до Лук’янівської в’язниці у Києві, де під допитами Биковець зізнається в участі в українських націоналістичних організіціях. Втім, як показують архівні матеріяли “справи”Биківця, слідства велися неохайно і поспішно, у зізнаннях зустрічається багато помилок, а весь сценарій “змови проти радянської влади”, що охоплює практично всю українську інтелігенцію тих років, провторюється до найменших подробиць і у “справах” багатьох інших жертв сталінського терору. На судовому засіданні Биковець визнав себе винним і просив зберегти йому життя. Биківця присудили до розстрілу і розстріляли одразу ж після вироку. Місце поховання його невідоме. Д-р Бертелсен припускає, що тіло його поховали у спільній могилі в Биківні під Києвом, там, де знаходяться тіла і інших численних жертв сталінського терору. Безслідно зникла і унікальна картотека діячів української культури, яку Биковець збирав і поповнював впродовж всього життя і яка на той час не мала аналогів в Україні.

Як підсумувала д-р Бертелсен, в будинку “Cлово” було 66 квартир. Після тотальних арештів, що почалися в 1933 році, вціліло лише сім письменників – 59 було закатовано сталінським режимом. А в межах всієї України це були десятки тисяч українських інтелігентів, видатних і відомих, менш визначних і мало відомих, всіх тих, кого знищували лише за те, що вони були свідомими українцями.

Даґмара Турчин-Дувірак,

пресовий референт НТШ.

P.S.: на світлинах – д-р Ольга Бертелсен від час доповіді в Торонто. Автор світлин – Христя Колос.

Bertelsen